Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Русалка

Коло річки, у садочку
	Маленька хатина, –
У хатині чорнобрива
	Молода дівчина.

Щовечора, як зіронька
	До місяця сходить,
Молодая дівчинонька
	В садочок виходить.

Тож виходить сама з хати
	У ясную нічку, –
А тим часом козаченько
	Перепливе річку,

Як приверне к бережечку,
	Човничок прив'яже, –
Уклониться дівчиноньці,
	"Добривечір" скаже.

По садочку собі ходять,
	За руки візьмуться,
Розмовляють та радяться,
	Коли поберуться.

"Ой коли ж ми поберемось,
	Дівчинонько-роже?" –
"Уосени, козаченьку,
	Як бог нам поможе!.."

У коханій розмовоньці
	Швидко ніч проходить,
Блідне місяць, гаснуть зорі,
	І сонечко сходить…

Сіда хлопець у свій човник
	Та бере весельце;
Стиснув ручку, махнув веслом:
	"Прощай, Ксеню, серце!"

2

Осінь надходить, літо минає,
Вже ж за дівчину козак не дбає.
Вже старостоньки скрізь походжають,
Ксенину ж хату вони минають.

Йдуть до сусіда в новую хату, –
Сватають в його дочку багату!..
Чує Оксеня смутну новину, –
Що свата милий іншу дівчину;

Уже сьогодні їх заручають,
А через тиждень і повінчають…
Наче байдужа дівчина ходить, –
Вийде ж в садочок та й сльози ронить.

Рушнички шиті лежать у скрині,
Вже не клопочуть вони дівчини!
В журбі та в тузі тиждень минає,
По селу ж ходить та "молодая",

У кожду хату вона вступає,
На дівич-вечір дружок збирає,
І до Оксені заходить в хату, –
Тож на весілля її прохати:

"Прошу, сестрице, тебе, голубко,
За старшу дружку до мене, любко!" –
"Не можу, серце!.. я б і радніша;
За дружку в тебе хай стане інша".

"Отак, сестрице! отак мовляєш!
Певне, мене ти більш не кохаєш!" –
"Не гнівайсь, серце, за мої речі…
Прийду сьогодні на дівич-вечір!

Тебе, сестрице, я не забуду, –
За старшу дружку у тебе буду".

(Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже.
Вдасть перед милим, що їй байдуже).
Йде молодая весела з хати, –
Смутна Оксеня випроводжати…

3

У суботу в молодої
	Та великий збір,
То ж сходяться подруженьки
	До неї у двір.

За столом вже молодая
	Сіла на посад,
На лавочках всі дружечки
	Посідали вряд.

Старша дружка жалібної
	Почина співать, –
Виспівує і на очах
	Слізоньки тремтять.

"Червоная калинонька,
	А біленький цвіт;
Ой чи не жаль тобі, Галю,
	Молоденьких літ?.."

"Ой час-пора, отець-мати,
	Поблагословить,
Ой час-пора молоденькій
	Та гіллячко звить!"

І гіллячко, і віночок
	Вже вити пора,
А іще ж то барвіночку
	Для вінка нема.

Старша дружка по барвінок
	Додому піде,
Бо кращого барвіночку
	Немає ніде.

Пішла з жалем дівчинонька
	Та у свій садок,
Щоб нарвати барвіночку
	Іншій на вінок;

Рвучи його, журливую
	Пісеньку співа,
За сльозами ледве може
	Вимовлять слова:

"Барвіночку мій хрещатий,
	Зелений, дрібний,
Ой, я ж тебе викохала,
	Хороший, рясний!

Я ж садила, поливала
	Тебе навесні,
Я ж думала, на віночок
	Здасися мені!

Здався тепер, барвіночку,
	Не мені, другій, –
Бодай би зсох, бодай зов'яв,
	Барвіночку мій!.."

Тож нарвала барвіночку,
	Віночок звила,
Походила по садочку,
	Над річку пішла.

Подивилась у водицю
	На личко своє,
Тихо, тихо промовила:
	"Горенько ж моє!

Вродо моя хорошая,
	Нащо ти цвітеш?
Без доленьки на сім світі
	Марне пропадеш!

Нема щастя, нема долі,
	Лиш врода сама…
І кохання зневажене,
	Дружини нема!

Забув мене мій миленький,
	Іншу полюбив,
І навіки мою долю
	Та й занапастив!

То ж він завтра із другою
	Піде під вінець…
А я собі під водою
	Знайду вже кінець!"

Промовила теє слово,
	Стала на горбок…
Нема, нема дівчиноньки,
	Лиш плавле вінок.

4

Вже ж минуло з того часу
	Аж три довгі роки,
Як втопилась дівчинонька
	У річці глибокій.

Гуля всюди тая слава,
	Та вже перестала,
А дівчина під водою
	Русалкою стала.

Та не має русалонька
	І там супокою:
Не втопила свого лиха
	Навіть під водою!

Чи таночок з русалками
	При місяцю водить,
То все їй той козаченько
	З мислоньків не сходить.

Або сяде, чеше коси
	У темному гаю,
Її ж думка круг хатини
	Милого витає.

Всі русалки, мов рибоньки,
	Веселії грають,
А у неї завжди хмари
	Чоло укривають.

Тільки ж то їй і розваги,
	Як молодик зійде, –
Проти хати миленького
	На бережок вийде;

Вийде, ходить по бережку,
	Тихенько співає,
Чи не вийде милий з хати, –
	Усе виглядає.

А як зайде місяченько,
	Почина світати, –
Тихо пливе русалонька
	В підводні палати.

5

Як навесні починає
	Крига розтавати,
Збираються русалоньки
	До моря гуляти.

Пливе з ними і дівчина
	Гуляти до моря, –
У чужий край, у далекий,
	Тікати од горя…

Не втече пак! ніщо її
	Вже не розважає,
Навіть і там, в чудовому
	Південному краю.

Її сестри на дні моря
	По пісочку ходять
Шукать перлів та коралів,
	І таночки водять.

Веселії, безжурнії
	Ті легкі таночки!
То граються із рибками,
	То роблять віночки;

Вона ж сидить геть окремо,
	До їх не вступає,
Та безкраї свої думки
	Думає, гадає.

Дожидає, коли з того
	Хорошого краю
Повернуться русалоньки
	До рідного гаю.

Діждалася, вертаються
	Русалки додому
В темну нічку, серед бурі,
	Блискавиці й грому.

Та й у серці в русалоньки
	Спокою немає, –
І грім отой немов її
	Трохи розважає.

Вернулася, а тим часом
	Вже й літо настало,
А там жнива, бо і жито
	Поспівати стало.

І виходить русалонька
	В поле виглядати,
Чи не вийде її милий
	На лан жита жати.

Вийшов милий з дружиною
	На лан жито жати,
І дитинку під копою
	Положили спати;

А сами серпи побрали
	І постать займають,
Та вдвох собі лагідненько,
	Любо розмовляють.

Русалонька на ту пару
	Тільки подивилась,
Змінилася у личеньку,
	За серце схопилась;

Потім знову подивилась,
	Промовила тихо:
"Побрався ти, козаченьку,
	Та на своє лихо!

Не завжди там буде щастя,
	Де твоя хатина, –
Зостануться сиротами
	Жінка і дитина!

Будеш знати, козаченьку,
	Як русалка любить,
Скоро ж тебе те кохання
	З сього світу згубить!"

Те мовляла, одпливала
	У свої палати
І милого не ходила
	Більше виглядати…

6

Стала слава на все село,
	Стали поговори, –
Все за того козаченька,
	Що чорнії брови.

Ой казали, говорили
	По всім селі люде:
"Та вже з того козаченька
	Нічого не буде!

Як день божий, смутний ходить
	Та думку гадає,
Та щоночі йде над річку,
	До темного гаю".

Славлять люди – і дружина
	Журиться, бо знає,
Чого милий у гай темний
	Щораз доходжає.

То в гай ходить, то в садочок,
	Де жила дівчина;
Бачить мила й знає добре,
	Чия то причина…

Не вважає козаченько
	На ті поговори,
В його серці туга в'ється
	Та лютує горе.

Пішов якось у садочок
	У місячну нічку,
Походив там коло хати,
	Потім в гай над річку.

Пішов, ходить бережечком
	Та думку гадає,
Все дивиться на річеньку,
	Очей не спускає.

В той час вийшла русалонька
	Трохи погуляти,
Потім сіла коло річки
	Косоньку чесати;

Побачила козаченька,
	Неначе зраділа,
Усміхнулась, – лиш на личку
	Щось дуже збіліла.

Ходить смутний козаченько
	Та думку гадає,
А русалка чеше коси
	Та пісню співає:

"Любий козаче, чого ти ходиш
	Смутний по темному гаю?
Слухай, козаче, пісню русалки, –
	Тож я для тебе співаю!

Ой чи забув ти, серце-козаче,
	Пісню, що мила співала?
Ой чи забув ти тую дівчину,
	Що тебе вірно кохала?

Коли забув ти, – чого ж ти ходиш,
	Дивишся пильно у воду?
Наче шукаєш у тій водиці
	Згублену милую вроду!

Ох не забув ти, серце-козаче,
	Пісні, що мила співала!
Ой не забув же тої дівчини,
	Котра так щиро кохала!..

Як не забув ти, – ходи до мене!
	Я твоя першая мила!
Зраду забуду, любити буду
	Тебе, як перше любила!

Я вже не тая, що була перше
	(Лиш не забула кохати!), –
Я вже русалка – і під водою
	Маю осяйні палати.

В мене палати кращі од царських,
	Із дорогого кришталю,
В мене віночок з чистого злота,
	З перлів дрібних та коралю:

Все те для тебе дам я, козаче,
	Тії палати й віночок,
Всіх зберу подруг, будем для тебе
	Легкий водити таночок.

Любий козаче, йди ж ти до мене!
	Я твоя першая мила,
Зраду забуду, любити буду
	Тебе, як перше любила!"

Козак слуха тую пісню,
	Слуха, умліває, –
А русалонька до нього
	Руки простягає.

Біжить милий до русалки,
	Та й не добігає,
Бо із річки – русалочок
	Юрба випливає;

Обступили козаченька,
	В гаю залунало, –
Наче крик, неначе регіт, –
	Далі тихо стало…

Тихо, тихо з неба світить
	Промінь місяченька,
Сидить тая русалонька
	Біля козаченька.

Похолонув козаченько,
	Не чує, не баче,
Як над ним його кохана
	Вбивається, плаче:

"Чи се ж тії карі очі,
	Що я цілувала,
Чи се ж теє біле личко,
	Що я милувала?
Ой чи се ж той козаченько,
	Що я виглядала?

Вже ж не гляне він на мене, –
	Дарма виглядати!
Вже ж моєму миленькому
	Світу не видати!

Не озветься до своєї
	Любої дівчини –
Він німий лежить, холодний
	З моєї причини.

Ой забула б я, мій милий,
	І горе, і зраду,
Лиш устав би ти до мене,
	Дав мені пораду!

Нещаслива годинонько,
	Що ж я наробила?
Ой нащо ж я свою долю
	Та й занапастила!"

І знов тихо, з неба світить
	Промінь місяченька.
Ломить руки русалонька
	Біля козаченька.

[Волинь, с. Колодяжне. 1885 p., 6 грудня]  


[ Полезные ссылки: ]


[ ]