Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

ПРОСТОРОВА ІЄРАРХІЯ „ОСІННЬОЇ КАЗКИ” ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Вісич Олександра Андріївна, студентка V курсу історико-філологічного факультету Кримського державного гуманітарного університету (м.Ялта)

За словами В.Агєєвої, “цей блазенський, сміховий бік культури, очевидно, стає особливо важливим у періоди кризи офіційних цінностей” [1:175]. Від цієї кризи в “Осінній казці” потерпає дискриміноване лицарство, яке нездатне до духовного піднесення і зацементоване суспільними зобов’язаннями та стереотипами. Лицарям, сліпим виконавцям абсурдних традицій, достатньо поверхової символіки і вони ладні виборювати псевдоволю для псевдопринцеси.

Головна героїня, дізнавшись ціну ритуалів, які супроводжують рух вгору по вертикалі, намагається порушити їх. Колишня босоніжка, що пройшла один раз шлях на гору, маючи на меті підвищення соціального статусу і матеріального стану, втрачає смак до верхів’я. Майже досягнувши своєї мети, вона пізнає любов до Лицаря, водночас перейнявши від нього ненависть до тирана, що став для неї уособленням неволі. Тепер у неї інша мрія – спуститись додолу. На вершині кришталевої гори у Принцеси було все, крім свободи, але пізнавши її смак, вона не могла змиритися з буденністю і не прагнути його.

Цікавим є медіальний простір – як межа, що стала непереборним бар’єром для лицарів:

Їх вже кілька сот розбилось
об мармуровий поміст, ослизнувшись
на кришталевій кручі, все лицарство
було хоробре, цвіт країни... шкода!
[6:35]

Водночас цей простір є територією перетворення Принцеси: на півдорозі до трону Принцеса відмовляється від нього, а до середини спустившись з гори і зустрівшись з Лицарем, вона розчаровується в своєму коханому, який безініціативно сподівається, „що ся гора й сама розтати може...” [5:199], та картає себе через те, що мимоволі своєю непокорою завадив ймовірним змінам на краще “внизу”. Як зазначила Віра Хмель, „Лицар не зазнає переродження, динаміка його духовності знижується” [8:84].

Натомість принцеса зазнала духовної трансформації, під час якої кришталева гора виконувала функцію переживаного простору, що за визначенням Наталі Тодчук, є ключовим елементом “екстремального хронотопу, у якому у зв`язку із втратою звичної світооснови відбувається вихід за межі власного “Я”, переглядаються усі життєві принципи та ціннісні орієнтири, здійснюється вихід у трансцендентний простір Ніщо” [5].

Характерним є те, що сходження принцеси відбувається під зовнішнім впливом: завдяки тирану – соціальне, завдяки лицарю – чуттєве (душевно-тілесне) підняття. Однак якщо колись світоглядним орієнтиром для Принцеси був Лицар (“Гриміло слово, мов поток весняний [...] Світла думка, наче блискавиця, / немов зоря досвітня у темниці / горіла гордо так...” [5:213]), то після його ганебного падіння їй самій довелось виробляти власну шкалу цінностей.

Варто відзначити, що час усамітнення на кришталевій горі став підготоввкою Принцеси для виходу на новий, ще неопанований щабель. Головна героїня, освоївши всі три рівня гори, наближається до абсолютного простору понад горою, який „позачасовий, трансцендентний щодо героя [...], у якому герой осмислює свою присутність у світі на рівні культурних архетипів цивілізованої свідомості”[4]. Про це свідчать образи-натяки – казкові гуси, голуб – та інші алюзії, які крім інших своїх художніх функцій є репрезентантами небесної сфери, площини, що виходить за межі гори. ЇЇ над-цінність Принцеса інтуїтивно пізнає під час самотнього ув’язнення, коли знаходиться у світлиці з відкритою стелею, „так що видко багато неба і зовсім не видко землі”.

Праця, яку виконувала героїня і яка їй самій здавалась безглуздою, за словами В.Хмель, „не повсякденна, не скрізь прийнятна. А в чужому світі і зовсім недоцільна, тому Принцеса там приречена на самотність” [8:87]. Іншими словами, це творчість, яка також наближає людину до ноосфери. Як бачимо, Леся Українка у фантастичній драмі „Осіння казка” виходить за рамки усталеної фольклорно-міфологічної поетики. Так, наприклад, казкові гуси не виконують свою традиційну функцію рятівників, а „зникають в білому хаосі”. Принцеса ж “пускає руки й скочується з гори в діл”. Так само голуб, зазвичай посланець кохання, на сей раз є водночас помічником тирана, представника соціального верху, і шута, образа, що пов’язаний з „хронотопом народної площі”(Бахтін). Відтак птах не з’єднує закоханих, а скоріш нівелює різницю між соціальним верхом і низом. Окремо слід зазначити, що авторка десакралізує число три – традиційна вертикаль з трьох компонентів розширюється до чотирьох. До низового, медіального та верхнього просторів, що позначені на вертикалі кришталевої гори, додається абсолютний надпростір, самодостатній за своєю суттю, але вкрай необхідний для повноцінного життя особистості. Як свого часу казав Ґете, „Не завжди обов’язково, щоб істинне втілилось; достатньо вже, якщо його дух віє навколо і створює згоду...”. Отже, незважаючи на те, що про наявність четвертого рівня у структурі драми маємо лише туманні натяки, їх достатньо, щоб окреслити повний цикл духовного самопереродження Принцеси.

Таким чином, епоха модернізму відзначається урізноманітненням та ускладненням просторової ієрархії драматичних творів, яскравим зразком чого служить драма “Осіння казка” Лесі Українки. Не менш оригінальною зарекомендувала себе письменниця в організації простору творів “Камінний господар”, “Адвокат Мартіан” та інших. Ця тенденція знайшла талановите продовження в драматургії 20-30-х рр. Особливо віртуозну сценографію диктували твори Миколи Куліша, насамперед його знаменита “Патетична соната”.

ЛІТЕРАТУРА
1. Агеєва В.П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 264 с.
2. Потапенко О. Словник символів. - К.: Народознавство, 1977.
3. Тодчук Н.Є. Часопростір у творі Івана Франка “Для домашнього огнища” в руслі новацій європейської літератури. – Автореферат. – Львів. – 2001.
4. Українка Леся. Осіння казка. Зібрання творів у 12 т. – Т.3. – С. 183-216.
5. Українка Леся. Твори в 10 томах. – Т. 6. – Нью-Йорк. – 1954.
6. Хайдеггер М. Бытие и время. – Москва: Республика. – 1993 – 126 с.
7. Хмель В. Морфологія «Осінньої казки» Лесі Українки // Український модернізм зі столітньої відстані. Збірник наукових праць Рівенського державного гуманітарного університету. Вип. Х, спеціальний. – Рівне. – 2001. – с. 116-121.
8. Цит. за: Агеєва В.П. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 264 с.


[ Полезные ссылки: ]


[ ]