ПРОСТОРОВА ІЄРАРХІЯ „ОСІННЬОЇ КАЗКИ” ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Вісич Олександра Андріївна, студентка V курсу історико-філологічного факультету Кримського державного гуманітарного університету (м.Ялта)

Драматургія Лесі Українки нерідко звернена до вирішення морально-етичних питань, які авторка розглядає у нестандартний, новаторський спосіб, виходячи за рамки як усталеної поетики, так і суспільно-культурних традицій. До таких експериментальних творів відноситься фантастична драма “Осіння казка”, в якій «ієрархія цінностей гротескно зміщується» [1:170]. Трансформація морально-етичних цінностей героїв в залежності від їх просторового переміщення є предметом дослідження даної роботи.

“Осінню казку” Лесі Українки вважають одним з найзагадковіших творів в доробку поетеси. Написаний він 1905 року, під час першої російської революції, що спонукало тривалу домінанту соціального тлумачення його образів. Складна метафоричність фантастичної драми змусила численних дослідників констатувати непрозорість авторського задуму, а відтак продукувати все нові, але, на жаль, малопереконливі версії трактування. Інтерпретатори не оминули своєю увагою і хронотоп твору, підкреслюючи його важливу роль у авторській концепції моделі світу. Слід підкреслити, що у студіюванні хронотопу зазвичай більшу увагу концентрують на феномені художнього часу. У випадку з “Осінньою казкою” у часопросторовому контексті особливо утаємничений топос.

Художній простір драми має багатоповерхову структуру. Чітко окреслена ландшафтність сюжетної будови ніби спрямована на визначення як соціального, так і духовного рівня героїв. Просторовим центром, що за Ґайдеґером, „провокує людину на своє остаточне підкорення” [7:63], у творі виступає кришталева гора, на якій відбуваються зображені в “Осінній казці” події.

Традиційно образ гори трактують як символ “міфологічної трансформації світового дерева, що має триярусну структуру, у якій вершина є ідеальним, а підніжжя – хаотичним світом” [4:37]. Таким чином, гора є своєрідною пірамідою цінностей, проте вона не виконує роль виміру об’єктивності, оскільки сприймається кожним з героїв суб’єктивно. Слід також відзначити, що фізичне сходження героїв вгору або вниз символізує духовне сходження, проте не завжди опозиція верху-низу пропорційна опозиціям добро-зло, духовність-бездуховність. Як зазначав М.Бахтін, “зниження має не лише негативне, але й позитивне значення”, бо “скидають не просто вниз, у небуття, в абсолютне знищення, – ні, скидають у виробничий низ, де відбувається зачаття і нове народження, звідки все росте з надлишком” [8:176].

Вже в першій ремарці твору присутній акцентований просторовий поділ на верх і низ. Лицар-в’язень знаходиться внизу, у темниці, яку можна позначити як територію темряви (“Тут темно, тихо, глухо і самотно!”). “Десь зверху” – “голос, що співає пісню” (територія світла: “від низької стелі ледве примітний промінець світла” і відповідно таємнича рятівниця – “Зоре! Ти прийшла, ти зглянулась на муки?”) [5:183].

Темниця нестерпна для Лицаря, і він сліпо прагне вирватись з неї та піднятись на вищий рівень, вважаючи, що здатний заради цього знести тортури. Та ще більше його приваблює героїчний ореол публічної жертовної смерті. Однак, як виявиться пізніше, його пориви – самообман і демагогія. Піднявшись на порівняно вищий рівень, Лицар зіткається з брудом і приниженням у свинарнику, що є ґротескною пародією на рятівний закуток. Його мрії послідовно не здійснюються: рятівниця – служебка, предсатвниця соціального низу, замість того, щоб потрапити на волю, він змушений коротати свої дні у хліву. Знову темрява, “тілько де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору...” [5:192]. Протягом всього твору, на всіх просторових рівнях Лицар паралізований. Не він, а йому ідуть на допомогу. Замість нього на омріяну гору відправляє потаємне любовне послання Принцесі „вірний блазень”, який закликає зректися ілюзорної вищості:

Таж вилізь на свою блискучу хижку
і з кручі кришталевої скотися...
але не в той бік, що зовуть “лицарським”,
а тільки в той бік, що зовуть “свинарським”, [5:191-192].