Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Лицарський кодекс Лесі Українки у контексті її літературної та епістолярної спадщини : до постановки питання.

Доречним тут видається звернення уваги на поняття лицарської слави, оскільки саме вона увінчує всі подвиги лицарські. Лицарська слава є однією з домінант у змалюванні характерів Роберта (“Роберт Брюс, король шотландський”) та Поета (“Давня казка”). У дещо іншому ключі зображується слава Дон Жуана (“Камінний господар”) – слава спокусника.

Епістолярій письменниці дає уяву про певний зв’язок між творчістю і життєвими позиціями Лесі Українки. Тема лицарства проступає навіть в листах авторки, де вона зокрема наголошує на особливостях тональності своїх творів: "щоб відповідь одбивала своїм спокійним, навіть "рицарським" тоном" [9, с. 142]. Кожна нова драма ніби доповнює попередній образ, тому перспективним видається розгляд тієї чи тієї проблеми на рівні всього корпусу драматургії Лесі Українки. Скажімо, Т.Мейзерська справедливо зазначає: "Символічна ідея в драмах Лесі Українки перекриває реально висловлений нею зміст, сконденсовує його у певний цілокупний образ, смисл, метафору певного духовного поняття. Зіткнення межі реально висловленого і сугестивного, творення на цій вищій грані закономірно породжує міфотворення. І тому будь-яка найглибша інтерпретація творів Лесі Українки не може бути до кінця вичерпаною” [11, с. 30]. Звертаючись до середньовічної тематики, авторка ніби зазирає в минуле, але воно не постає як давноминуле, а мислиться як завжди і скрізь, оскільки надто, так би мовити, глобальною є проблематика її творів, тому-то твори письменниці і до сьогодні не втрачають своєї актуальності. Творча спадщина Лесі Українки – це своєрідна проекція не тільки на сучасність, а й у майбутнє. Авторка у своїх творах нерідко вдається до теми лицарства (ритуалу) і відповідності йому, в зв’язку з цим, письменниця змальовує неоднозначні образи, часто вдаючись до розкриття характеру через зображення внутрішнього конфлікту. Деякі персонажі відповідають усталеному в свідомості людства лицарському кодексу, чимось наближуючись з життєвими позиціями самої письменниці (це нерідко жінки: Долорес, Міріам, Принцеса, Кассандра). Письменниця створює далеко не ідеальні образи, які внаслідок усвідомлення ваги життєвих цінностей, насамперед волі, досить часто набувають рис, сказати б, стоїцизму. В такий спосіб Леся Українка модернізує українську драму, ставить у центрі твору жінок, образи, які змогли подолати багатовікові патріархальні традиції, авторка звільняє їх від пасивної ролі в суспільстві. "З-поміж письменників рубежу століть, Леся Українка була однією з найрадикальніших авторок, які деконстрували античну, християнську, середньовічну... традицію” [1, с.49]. В усій творчості письменниці жінка перестає бути “мовчазною тінню”, вона "заговорила" і це є одним зі шляхів до її самоствердження.

Творчість Лесі Українки багатогранна і неоднозначна, що зокрема досягається і глибокою символічністю її поем, драм і т. ін. Письменниця у своїх творах намагається “звільнити особистість у натовпі” [12, с. 285], ставить у центрі творів власне індивідуальність, яка контрастує з сірою масою. Ці характерні особливості творчої манери авторки дістали назву неоромантизму. Леся Українка убезпечила свого героя від розчарування, апатії, що було прикметною рисою літератури раннього модернізму.

Щодо однієї з провідних тем творчості письменниці – теми лицарства – то вона реалізується декількома способами: крім звернення до середньовічної тематики, де лицарський культ був одним з провідних, концепція лицарства проступає і в інших творах. Приміром, в ряді драм Лесі Українки кодекс честі посідає чільне місце в розробці художньої концепції тієї чи тієї п’єси. Так, навіть в останній завершеній драмі – "Оргія" – честь є однією з основних домінант, що рухають учинками Антея, центрального персонажа твору, а відтак – драматичною колізією. Отже, лицарство як риса характеру чи, сказати б, буттєва одиниця – це життєва позиція, яка обирається свідомо. Важко вважати лицарем того, хто в реальності дотримується лише ритуалу і є далеким від сповідування основних лицарських канонів, принципів. Лицар – це особистість, яка не повинна схилятися перед культом, а поєднувати слово з учинком, служити високим суспільним ідеям, не втрачаючи своє Я за будь-яких обставин. Як вже зазначалося, лицарство – це культ, який передбачає усталений еталон поведінки людини, але в творах Лесі Українки значення цього поняття дещо трансформується. Характерною ознакою лицарського кодексу в творчості авторки є, безперечно, самопожертва, що “прокладає шлях” до волі. Саме поняття лицарської честі, слави й волі є центральними в художньому доробку письменниці. Авторка не зосереджується на власне культові, який вже “залишився поверховим камуфляжем без сутності, що його покинула” [12, с. 337]. В концепції Лесі Українки лицар це той, хто поставив перед собою мету – служити людям.

Татьяна Преображенская. Рыцарский кодекс Леси Украинки в контексте литературного и эпистолярного наследия. В данной статье рассмотрен средневековый ритуал в литературном и эпистолярном наследии Леси Украинки; раскрыто соответствие между её жизненными позициями и творчеством.

Література:
1. Агеєва В. Чому торжествує Камінний господар // Слово і час. – 1996. - №8 – 9. –С. 42-48.
2. Гундорова Т. Леся Українка: християнство - екзистенціалізм – фемінізм // Слово і час. – 1996. – №8-9. –С.19-28.
3. Гуменюк В. Шлях до “Одержимої”: Творче становлення Лесі Українки – драматурга: Монографія. – Сімферополь: “Таврія”, 2002. – 232 с.
4. Забужко О. UNE PRINCESSE LOINTAIN: Леся Українка як культурно-інтерпретаційна проблема / Слово і час. – 2001. -№2 – C. 6-18
5. Забужко О. UNE PRINCESSE LOINTAIN: Леся Українка як культурно-інтерпретаційна проблема / Слово і час. – 2001. -№3 – C. 44-53.
6. Листи так, довго йдуть... Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі // Упорядкування, передмова та примітки Світлани Кочерги; післямова Оксани Сліпушко. – Київ: Вид. центр “Просвіта”. 2003. – 308 с.
7. Українка Леся Твори у 10-ти томах. – Київ: “Дніпро”, 1965. – Т. 5. – 309 с.
8. Українка Леся Твори у 10-ти томах. – Київ: “Дніпро”, 1965. – Т. 6. – 242 с.
9. Українка Леся Твори у 10-ти томах. – Київ: “Дніпро”, 1965. – Т. 10. – 450 с.
10. Моклиця М. Модернізм – проблема теоретична і психологічна // Слово і час. – 2001. -№1. – С. 32-38.
11. Мейзерська Т. Проблеми індивідуальної міфології (Т. Шевченко – Леся Українка): Автореферат десерт. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук. –К.: 1997.
12. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. Видання друге, доповнене й перероблене. – Івано-Франківськ: Лілея – НВ, 2002. – 392 с.


[ Полезные ссылки: ]


[ ]