Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Лицарський кодекс Лесі Українки у контексті її літературної та епістолярної спадщини : до постановки питання.

Чи не найповніше тема лицарства репрезентована в драмі Лесі Українки “Камінний господар”, дія якої розгортається саме в часи панування лицарського культу. Дон Жуан – один з найпопулярніших “вічних” образів світової літератури, який зазнає своєрідної реінкарнації в п’єсі письменниці. Здається, можливості інтерпретацій цього образу невичерпні, не випадково ж тема "донжуанства" вже кілька століть, за словами письменниці, “мучить собою людей” [9, с. 335]. Дон Жуан Лесі Українки ніби балансує на межі між лицарською честю, ритуалом і “внутрішньою волею” [12, с. 143]. В його характері прослідковується певна роздвоєність, у ньому ніби живуть дві особистості, що виявляється по-різному, залежно від ситуації. Дон Жуан не може обрати між обов’язком і коханням. Поступово розвіюється й ореол “лицаря волі”, який він так плекав, Дон Жуан втрачає своє Я, поглинається “камінною стихією”:

Він!.. Його обличчя!
Де я?. Мене нема ... се він ... камінний! [8, с. 156-157 ]

У розвідці Віри Агеєвої “Чому торжествує Камінний господар” окреслено міри впливу “камінної стихії” на долю головних героїв драми Лесі Українки; згадано і про формулювання кодексу “лицарської моралі і честі” [1, с. 48]. Моральні якості Дон Жуана не відповідають лицарському кодексу, його поведінка далека від ідеалу. Можна сказати, що лицарство не є однією з домінант його особистості. Кам’яна стихія поглинає Дон Жуана через його слабкість.

Здається, своєрідною “шкалою вимірювання” лицарських чеснот у "Камінному господарі" виступає образ Командора, який справді втілює в собі всі найкращі риси лицарської доби, як зазначає авторка “се більше символ, ніж людина” [9, с. 386]. Образ Командора є символом епохи середньовіччя з її культом прекрасної дами і благородного лицаря. Про нього Леся Українка писала в листі до О. Кобилянської: ”Командор вийшов надто схематичним..., я була уважніша до нього і принаймні дала йому якесь логічне поводіння і справжній смисл в драмі [9, с.386]. Справді, не просто навіть в його поведінці вловити найменшу хибу, всі дії Командора підпорядковані лицарському кодексу, якого він жодного разу не порушує, не дарма ж він посідає найвищу посаду в лицарському середовищі. Саме цей образ символізує все камінне. Актуалізація “камінної” теми знаходить своє відображення і в драмі “У пущі”.

Уособленням “усіх чеснот лицарських” в творі “Камінний господар” виступає, очевидно, й образ Долорес. У п’єсі він ніби затемнюється постаттю донни Анни. В листі до О. Кобилянської Леся Українка зауважує: "Шкода, що не вміла поставити Долорес так, щоб вона не здавалась блідою супроти донни Анни" [9, с. 386]. Долорес – це уособлення самозреченості й жертовності. Має рацію Я. Поліщук, що “саме шлях жертовного самозречення протиставляється силі земної матеріальної влади. Це і є та свідома жертва, ціною якої викупляється індивідуальна воля” [12, с. 144]. В такий спосіб Долорес вивищується над іншими персонажами драми, позаяк над нею ніщо камінне не має влади.

Про культ ритуальної жертви говорить у своїй праці “Леся Українка: християнство - екзистенціалізм – фемінізм” Тамара Гундорова, яка підкреслює: “Леся Українка вводить жінку в культуру, життя й історію” [2, с. 27]. Так би мовити, інваріантами образу Долорес у творчості Лесі Українки досить часто виступають жінки, зокрема Міріам (“Одержима”), Кассандра (“Кассандра”) та ін. Їхнє кохання – це найчастіше самозречення без жодних сподівань на винагороду [1, с. 47]. Поруч з цими постатями можна поставити й образ Принцеси з драми "Осіння казка".

Лицарство як один з провідних мотивів творчості Лесі Українки до певної міри знайшов своє вираження й у драмі “У пущі”, де головний герой – Річард Айрон – від самого початку і до останнього не відступає від своїх принципів (воля – кохання – особистість). Річард, подібно до інших персонажів драматичних творів Лесі Українки, стає жертвою культу, “камінної стихії” (“камінь” повернув проти нього). Ніщо не в змозі зрушити Річарда з його життєвої позиції, змусити відступити від своїх переконань, ідеалів: “Та важко вергнуть каменя на брата”[7, с. 86]. Він не хоче повернутися додому, аби не зрадити своє Я, а відтак – честі і врешті-решт залишається одиноким, тобто вже в цій ситуації стає жертвою ритуалу. Але Леся Українка “убезпечила свого героя від типової “хвороби” літератури раннього модернізму – тотального розчарування і апатії” [12, с. 147]. Ця прикмета характерна для творчої манери авторки. У драмі “У пущі” ця особливість є досить виразною. Сіра маса не має, сказати б, сили, і тільки одиниці виділяються з неї. Ця прикметна особливість творчості письменниці дістала назву неоромантизму. Неоромантичні тенденції виразно даються взнаки й у поемі “Роберт Брюс, король шотландський”, де головний герой не втрачає віри в перемогу за свободу рідного краю, а звідси – у свою власну. Роберт наділений усіма найкращими рисами лицаря, для нього не існує нічого ціннішого за честь, славу й волю. В цьому творі маємо ціле військо лицарське, але виділяється власне один серед усіх, що гідний називатися лицарем. Авторка концентрує увагу на тому, що Роберт прагне здобути найдорожче – волю, яка контрастує з багатством.

Характерною в цьому відношенні є драма “Осіння казка”. Знаменно, що втіленням лицарських чеснот у драмі виступає жінка – Принцеса, яка прагне волі, намагається врятувати і себе, і народ. Саме через внутрішній конфлікт лицаря Бертольдо і його протистояння зовнішньому світові (“Давня казка”) розвіюється ореол лицаря. Власне Поет тут виступає лицарем правди і волі, над ним ніщо не має влади, адже в нього висока мета – служити людям.


[ Полезные ссылки: ]


[ ]