Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Леся Українка – лицар української мови

Соломкіна Т., 51 УА трупа, КДГУ

Усе життя Леся Українка працювала над деструкцією комплексу меншовартості та деізоляцією рідної мови, адже протягом багатьох років українська мова долала ряд певних перешкод з боку Російської імперії, яка не визнавала нашу мову не більше як “малороссийское наречие”. Це тавро тривалий час не сходило з української нації та письменства взагалі.

Початком деукраїнізації українців, згідно з Андрусівською угодою (1667), став розділ України між Польщею та Москвою. Свою лепту у цю справу вніс і Петро І, заборонивши друкувати церковні книги українською мовою. Особливо “результативним” нищення українського письменства відбувалось за часи Катерини ІІ, яка здійснила політику русифікації та ліквідації гетьманства в Україні (1764). Не менш відомим в історії є й міністр внутрішній справ Петро Валуєв, який з червня 1863 року повідомив про тимчасову заборону публікацій українською мовою все, крім “изящной литературы”. Цей документ увійшов в історію вельми поширеною фразою: “Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может”. Через 13 років історія ніби повторюється, але вже під іншою назвою. Майже 129 років тому імператор Олександр ІІ, перебуваючи у німецькому місті Емсі, підписав указ, який увійшов в історію як Емський (1876).Однією з причин його появи – створена у Галичині Михайлом Драгомановим українофільської (радикальної) течії, проти якої водночас виступила влада як в Австрії, так і в Росії. У травні 1875р. колишній член київської громади Михайло Юзефович надіслав до Петербурга петицію, де повідомляв про перетворення українофілів на підривну організацію, які пропагандують незалежність України серед селянства. Це спричинило створення спеціальної комісії, підсумком роботи якої й був “один із най ганебніших указів російського уряду в історії україно-московських взаємовідносин” [6:1]. Українці були чи не єдиним народом, у якого репресій зазнала національна мова. Сила дії Емського указу у 1881 році хоч і була дещо пом’якшена, але вже з 1884 – 1905рр. його доповнювали новими заборонами, наприклад, дозвіл цензорів друку лише 30 % всіх українських рукописів.

У таких умовах починає свою активну діяльність лицар та захисник української мови Леся Українка. Не ховаючись від численних переслідувань та перевірок, невтомно працює над мовною реабілітацію не тільки як талановита письменниця, але й як незламний громадянин та борець за права українського народу. Але вже 23 грудня 1893р. з’явилось донесення Київського губернського жандармського управління Департаменту поліції про причетність Лесі Українки до українофільської київської партії: “Родственные связи Ларисы Косач с эмигрантом Михаилом Драгомановым и близкие отношения ее с вышепоименованными Лысенко, Антоновичем и Ковалевским, видными деятелями украинофильской партии – указывают, что … очень может быть, что Косач служила посредницею в сношениях киевских украинофилов с Драгомановым и его партией за границею ” [2:142]. Таким чином, Леся Українка стає мішенью не тільки для жандармів, але й цензорного комітету, який неодноразово шматуючи твори письменниці забороняв друкувати: «Санкт-Петербургский духовный цензурный комитет имеет честь сообщить, что помещенные в этой рукописи на стр. 163-164 и 170-188 стихотворения «Жертва» и «Одержима» … не могут быть разрешены к напечатанию » [2:170].

У кінці 60-х років ХІХ ст. на території Західної України створюються перші українські товариства “Просвіта”, які швидко поширюються по всій території країни. І вже у травні 1906 року у Києві з’являється “єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя, ... недавно відкрита “Просвіта”, - писала про цю подію у листі до О.Кобилянської Леся Українка [5:219]. Створене київське товариство мало “допомагати розвитку української культури і просвіті українському народу рідною мовою ..., уряджувати у Києві бібліотеку, читальню, книгарню, музей і видання популярно-наукових книжок ” [2:189]. Про клопотання Лесі Українки щодо справ Просвіти свідчить її лист до Володимира Гнатюка з проханням “надсилати для бібліотеки товариства “Просвіта” в Києві книги, а для музею – речі і взяти участь у написанні науково-популярних книжок” [2:189].Згодом пізніше, у 1907 році П.Житецький, М.Лисенко, О. Пчілка та Леся Українка відправляють в Петербург лист до міністра народної освіти з проханням дозволити шкільне навчання українською мовою: “[...]необходимо дать украинскому народу возможность учиться на его родном языке” [2:200]. Але у відповідь - донесення київського губернатора департаменту поліції про відхилення прохання товариства “Просвіта” відкрити Кабінет для читання, книжковий склад і бібліотеку-читальню. Причина – “справа в руках політично неблагонадійних ”, серед яких була і Леся Українка [2:202]. І останню крапку у справах “Просвіти” поставив міністр внутрішніх справ Росії П.Столипін, який своїм циркуляром наказав губернаторам не дозволяти створювати “инородческие товарищества, в том числе украинские и еврейские, независимо от преследуемых ими целей ” [3:60]. Після цього практично усі Просвіти було закрито.

Болюче питання бути чи не бути українській мові хвилювало багатьох політичних лідерів, громадських діячів та представників інтелігенції. Серед них незламним лицарем за право існування української мови виступала і Леся Українка, яка брала активну участь в процесі розвитку української літературної мови та прагнула подолати штампи меншовартості рідного слова, нав’язані російським урядом. Феноменальні здібності до мов дають змогу письменниці не лише поповнювати скарбницю української літератури численними перекладами, але й виводити українську мову на європейські широти. Літературна та громадська діяльність давала змогу Лесі Українці вирвати рідну мову з «закарублого, закостенілого стану» [2:82] та сприяти постійному розвитку у зрусифікованих умовах того часу.

Література:
1. Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів - Львів, 1999
2. Документи і матеріали. Леся українка. 1871-1970 / Упор. І.Л.Бутич – К., 1971
3. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови – К., 2004
4. Леся Українка і сучасність (До 130-річчя від дня народження Лесі Українки). Збірник наукових праць – Луцьк, 2003
5. Українка Лесі. Твори в 10 томах. Т.10 – К., 1965
6. Українська справа в європейськім осьвітленню (Збірка статтей європейських учених і політиків про русько-українське питаннє) / Уп. В.Яворський – Нью-Йорк, 1976


[ Полезные ссылки: ]


[ ]