Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Леся Українка – лицар української мови

Соломкіна Т., 51 УА трупа, КДГУ

Постать Лариси Петрівни Косач-Квітки – поетеси, драматурга, літературного критика, перекладача – займає почесне місце не лише в історії української літератури, яку вона підносила до європейських стандартів, але й української мови. Значно вдосконалюючи рідну мову, письменницю варто назвати реформатором та незамінним лицарем літературної мови, на той час майже повністю зрусифікованої. Любов поетеси до рідного слова вимагала постійної праці над його урізноманітненням, поширенням сфер застосування та запобігання примітивізму, обмежень і штучності. Такі прагнення письменниці досить зрозумілі, адже її вчителями у цій справі були славетні дядько Михайло Драгоманов та мати Ольга Петрівна Косач-Драгоманова. Вони робили все можливе для розвитку та збагачення неодноразово забороненої та затаврованої під “малороссийское наречие великорусского языка” рідної мови. Про цю вигадку російського уряду в одному з листів Ольга Кобилянська писала: “Це фантазія, що нібито російське та українське – одне й те ж, навіть у мові страшна різниця” [2:142].

У статті “Наша літературна мова”, опублікованій у журналі “Рідний край” 1909 року Олена Пчілка так охарактеризувала тогочасний стан української мови: “При всьому багатстві нашої народної словниці, літературна наша мова, рівняючи до інших, не вироблена, немов би ще не готова до вжитку літературного, мовляв, “не стає слів” [4:133]. Тому, невпинно працюючи над оновленням рідної мови, Михайло Драгоманов, його сестра Ольга Косач та племінниця Лариса Петрівна Косач віддавали усі свої сили для реабілітації та реконструкції зрусифікованої української мови. І хоча родина Драгоманових і була, певним чином, зрусифікованою (доказом чого є численні листи Олени Пілки російською мовою або суржиком), але в домі Косачів, завдяки старанням Ольги Петрівни, лунала українська мова. Мати робила все можливе для того, щоб ця мова була для дітей найближчою, “щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше...” [1:22] Це завдання було не з легких, адже у часи підневільної України українських шкіл не було, у зв’язку з чим Ольга Петрівна підвалини освіти дітям рідною мовою дає вдома, підбираючи відповідну літературу для їх першого читання. “Повинна я сказати, що хоч українських книжок для дітей майже не було, але все ж і не так і мало було в сім’ї, де хотіли мати їх ” [1:82].

У таких умовах українська мова стає для Лесі та інших дітей рідною. Але письменниця вправно володіла не лише літературним її варіантом, добре знала польський та волинський діалекти, навіть “деякі місцеві слова їй більше подобались, ніж їхні синоніми, загальновживані в літературній мові. Наприклад, таке “вите” замість “ви” вона вважала більш ввічливою формою... Або про здрібнілу форму – “людойки”, “головойка” (замість людоньки, головонька), що це якось м’якіше, ніжніше”, - згадує в одному з листів найменша сестра Лесі Ізидора Косач [1:62].

Знала поетеса не лише рідну мову, ще з дитинства вона “виучила німецьку й французьку мови, сама вивчилась ще по-польськи і по-італьянськи”, - писала в листі до О.Огоновського мати Лесі [2:85]. Крім того, володіла англійською, російською, болгарською, пізніше цей список поповнили латинська, грецька, єгипетська, починала вчити іспанську. Один з яскравих прикладів володіння мовами – приїзд Лесі Українки у Болгарію до дядька Михайла, де племінниця з першого дня розмовляла з ріднею українською, вільно читала наукову працю з фольклору Драгоманова болгарською, а у мішаних товариствах говорила одночасно чотирма мовами. Про рівень свого поліглотства письменниця писала так: “Дипломів у мене жадних нема... Французьку і німецьку мови я знаю далеко порядніше, ніж...”перші учениці” різних гімназій та інститутів в Росії... Італьянську мову знаю тепер... ліпше, ... розмовляю плавко і досить, щоб проводити ділову кореспонденцію. Англійську знаю теоретично..., знаю по-польськи стільки, скільки треба, щоб пояснити при лекціях. Російську мову знаю не менше, ніж кожний українець, що перейшов російські школи...” [1:85]. Отже, феноменальні здібності до мов дають змогу Лесі Українці самотужки вдосконалювати свої знання та успішно займатись не тільки вчителюванням, а й перекладацькою діяльністю і “все то по-українськи”. Тому й не дивно, що з 1888 року вона стає в центрі мистецького життя київської літературної молоді і бере активну участь у гуртку “Плеяда”, завданням якого було збагачувати рідну літературну мову оригінальними творами і перекладами з інших мов, що давало змогу українському читачеві ближче ознайомитись з світовою літературою.

Свідченням досконалого володіння рідним словом складають і листи письменниці, писані лише українською мовою: “... ніколи іншої мовою, як тільки своєю, листів не писала і, певне, не писатиму ” [4:354]. В епістолярії письменниці неодноразово знаходимо майстерну редакторську роботу, що є доказом вмілого оперування рідною мовою. Наприклад, в одному з листів до О.Луцького Леся пише: “Для українського читача було б відповідніше, якби ви дозволили зукраїнізувати деякі ваші слова й наголоси, що на наш слух занадто “галицькі”, наприклад: слoвечком (у нас словiчком), мoгли (се, здається, у Вас просто lapsus), остати (у нас - остатися)...” [5:230] Таким чином, аналіз лінгвістичних особливостей епістолярію Л.У. – великий інтерес для вивчення історії української літературної мови і роль поетеси у цьому процесі.



Обратите внимание:
В наше время алюминиевое остекление фасадов зданий не только позволяет сделать их более надежными, но и более привлекательными внешне. В короткие строки осуществит доставку и произведет профессиональный монтаж фасадного остекления компания «АлюмСтальМонтаж».
[ Полезные ссылки: ]


[ ]