Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Олександр ГУБАР

ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНОЇ ПОЕМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ "БОЯРИНЯ"

Оксана, розпалившись, різко докоряє Степанові за холопство перед Москвою, за байдужість. В її мові бере гору гнівна викривальна інтонаційність:

А я дивую, ти з яким лицем
збираєшся з'явитись на Вкраїні!
Сидів-сидів у запічку
московськім,
поки лилася кров,
поки змагання
велося за життя там,
на Вкраїні, -
тепер, як "втихомирилось",
ти їдеш
того ясного сонця заживати,
що не дістали руки загребущі,
та гаєм недопаленим втішатись.
На пожарині хочеш подивитись,
чи там широко розлилися ріки
від сліз та крові?..

В українському фольклорі сонце - символ всемогутності. У поемі сонце, як і в фольклорі, супроводжується постійним епітетом "ясне сонце". З великою силою виражено в словах Оксани трагізм долі її Батьківщини.

У відповідь Оксані, "що шарпала себе речами", звучить напружено драматична, сповідальна і глибокодумна відповідь Степана, естетичній вражальності якої ефективно прислужився поетичний синтаксис. До речі, у "Боярині" поетичний синтаксис пов'язаний з багатоаспектністю ідейно-проблемних та художньо-естетичних граней твору і сприяє створенню інтонаційної вишуканості, емоційній експресивності, індивідуалізації персонажів на рівні психологізму і ширше - духовності.

СТЕПАН
Та й що картатися словами, люба?
Нас доля так уже скарала тяжко,
що певне, й Бог простить
усі гріхи.
Хто кров із ран теряв,
а ми із серця.
Хто засланий,
в тюрму замкнутий був,
а ми несли кайдани невидимі.
Хто мав хвилини щастя
в боротьбі,
а нас важка,
страшна душила змора,
і нам не вділено було снаги
ту змору подолати...

Поетичний синтаксис тут виявляє себе насамперед в інверсуванні інтегрованім з анафорами. Словом ХТО започатковані четвертий, п'ятий і сьомий рядки, утворивши анафору.

Для поглиблення драматизму уривку поетеса вдалася до антитез.

Вони відчутно простежуються в усьому уривкові: "Хто кров із ран теряв, а ми із серця"; "Хто засланий, в тюрму замкнутий був, а ми несли кайдани невидимі"; "Хто мав хвилини щастя в боротьбі, а нас важка, страшна душила змора".

Змора під тягарем "осоружної Москви", як назвала її Оксана, Москви царської, що перетворила її рідну людину - Степана в позбавлену честі істоту, що ходить "під ноги слатися своєму пану, мов ханові".


[ Полезные ссылки: ]


[ ]