Олександр ГУБАР

ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНОЇ ПОЕМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ "БОЯРИНЯ"

Слово молодик з розмовної мови, замість юнак. Виділені тут курсивом й інші слова взяті з живого розмовного мовлення і в єдності з цілим виразом.

До речі, деякі з цих лексем знадобилися для вираження уїдливої іронії до бояр, з їх дешевою морально-етичною духовністю. Їм досить для того, аби роздобритись і відпустити Степана, "щоб запах медок та варенуха". Майстерно здійснена поетесою імітація під розмовну мову мови старих бояр:

Нехай собі парнішка
Сидить у тебе хоч до від'їзду.
Навіщо він нам здався.
І пестливе російське слово парнішка, і вихоплений з розмовної стихії вираз "навіщо він нам здався" вносять нові свіжі штрихи живої розмовності.
В подальших звертаннях Перебійного до Степана своєрідно виявляються запрошувальні інтонації в поєднанні з лексемами також вихопленими з усномовної стихії:

ПЕРЕБІЙНИЙ:
Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття (курсив мій - О. Г.)
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояри.
Ти, синашу, в мене
забудь всі церегелі (курсив мій - О. Г.)
Та ж зо мною
небіжчик батько твій хліб-сіль возив (курсив мій - О. Г.)
укупі ми й козакували.

І саме звертання до Степана чисто розмовної форми синашу, і такі лексеми, як манаття (це так про речі Степана), і оте церегелі (від цергелювати - метушитись), і речення з початковим зачином "та ж зо мною небіжчик, батько твій хліб-сіль возив, укупі ми й козакували", як і сама оповідна запрошувальна інтонація - все це від розмовності.

В другій дії драматичної поеми "У Москві" спостерігається збагачення поетики, що виявляється в посиленні викривального пафосу твору, драматизму, що переростає в трагізм при осягненні долі центральної героїні Оксани, - самовідданої патріотки, яка втілює позитивний ідеал поетеси і сприймається як широке узагальнення, що своєю ідейно-філософською значущістю та естетичною довершеністю наближається до символу. Звертає на себе увагу потенційно багата ситуаційність, оперта то на гостроту колізій, то на лірико-драматичні епізоди родинного характеру. Леся Українка демонструє блискучу майстерність у використанні багатств української мови, якою вона володіє віртуозно.

Досконало мистецьки поетика мовної індивідуалізації персонажів твору. Насамперед майстерно і на різних рівнях використовується жива розмовна мова в її доцільності щодо розкриття людської особистості, особливостей її реакцій на життєві обставини. Спостерігається вкраплення в живу розмовність публіцистичних елементів. Плідне використання поетики уснопоетичної народної творчості - пісенності, прислів'їв, приповідок. Багатством відзначаються поетика двох провідних персонажів "Боярині" - Степана та Оксани, з якими зустрічаємося вперше в експозиції твору. Дія відбувається в родині Олекси Перебійного. В діалогічних партіях Степана та Оксани зайняла своє важливе місце розмовна мова. Але органічно з нею злилися елементи уснопоетичної словесної творчості, особливо елементи народної пісні.

Степан та Оксана дружили іще в дитинстві. Але дитинство уже відплило в минуле. А тепер зустрілися друзі в пору юності, коли відвідало їхні душі те, про що вони досі не знали. Спалахнуло почуття, яке, за висловом М. Горького, людство назвало блідим словом - любов. Коли говорити про поетику цих дійових осіб, то необхідно насамперед зосередити увагу на поетиці їхньої душевної краси. Леся Українка досягає високої художньої виразності, яскравості поетики у розкритті внутрішнього світу героїв, коли кожен з них постає психологічно вирізьбленою індивідуальністю, характером, з своїми особливостями реагувати на навколишність.