Леся Украинка, 1871 - 1913 — Выдающаяся украинская писательница и поэтесса.

Леся Украинка

Выдающаяся украинская писательница и поэтесса
(Обновление сайта происходит по вторникам и четвергам.
Украинская версия сайта в процессе разработки)
  [ Комерческие ссылки: ]

Олександр ГУБАР

ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНОЇ ПОЕМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ "БОЯРИНЯ"

О. Вітошинська акцентує, що поетеса вела цю боротьбу і через диспут в родині, і в літературній групі "Плеяда", і в своїй кореспонденції, і принагідно в своїх літературних творах.

Окремо зупиняється авторка статті на драматичній поемі "Бояриня", торкаючись і поетики, одну із рис якої вона вбачає в осягненні "конфлікту поколінь одного і того ж віку: одного - вільного (Оксана Перебійна) і другого - закабаленого Москвою (Степан)". Оксана своєму чоловікові Степанові говорить про його "новітню батьківщину" Росію, Москву - деспотичну і дику. Леся Українка подає ставлення до Москви Степана, його батька, а також старого Перебійного та його сина Івана.

Друга стаття належить професору Роману Жилавому (США) - "Протест проти деспотизму у Віктора Гюго і Лесі Українки". Автор називає Лесю Українку "відкритою ідеям найбільш поширеним в європейській літературі її часу". Однак в кінці ХІХ століття в усій українській літературі частково відновилася орієнтація до епохи Руїни Січі, тобто 20-х років XVII століття. Р. Жилавий нагадує твори, що з'явилися в українській літературі. Тут і славетний роман М. Костомарова "Чернігівка" (1881), "Гетьман Дорошенко" - драма Людмили Старицької-Черняхівської (1911), "Сонце Руїни" (1911) - п'єса Василя Пачовського. Нарешті монографія Костомарова (1890).

Автор підкреслює - "Це кінець ХІХ і початок ХХ століття, коли українська література характеризувалася прославленням боротьби за незалежність України в ХVII столітті. Віддавався реверанс гетьманові Петрові Дорошенкові, який пожертвував своїм життям за батьківщину. В цей контекст по-своєму вписалася й Леся Українка, написавши принциповий твір "Бояриня". Твір відзначається гострою критикою московського деспотизму в Україні".

У статті здійснено порівняльний аналіз "Боярині" зі збіркою Віктора Гюго "Кари" ("Les Chatiments").

В. Гюго викрив політичного авантюриста Наполеона ІІІ, проклявши цю таку ж огидну владу "як і царизм Романових, що збудив у Лесі Українки ненависть і огиду на півстоліття пізніше".

Між творами Лесі Українки і Віктора Гюго, на думку автора статті, існує "значна відмінність", визначена політичними обставинами: "Французький деспот - сам француз, син французького народу, ним породжений, рідний. Навпаки, деспот, що гнобить Україну - це тиран іноземного походження. Цар - це інородець, який примушує, нав'язує волю іншого народу, народові, який має свої власні традиції, мову і дихання. Але ця відмінність побічна. Маємо більш сутній зв'язок тут між криком протесту Віктора Гюго в "Карах" і самої Лесі Українки в "Боярині". Обоє співають однією душею, яка підносить голос проти несправедливості і гніту. У творах В. Гюго і Лесі Українки панує бунтарський пафос. В Лесі Українки інколи виникали сподівання на "міжнародний соціалізм", що знищить деспотичний русифікаторський царизм і при випадку виведе на шлях незалежності усі національності закабалені Москвою. У Лесі Українки "ненависть до Росії залишилася непохитною". Росія - "це недруг нещадний України, єдиний, що не дозволяє їй існувати".

Автор підсумовує: "Напевно ось чому сучасна радянська критика не говорила про "Бояриню" і ухилялася включити цю п'єсу до "повного" видання творів автора".

У статті Р. Жилавого є окремі цінні зауваження щодо поетики "Боярині". Це зокрема зосередження уваги на розв'язці драматичної поеми, яку він вважає психологічною, естетичною та ідеологічною. Не оминув автор і значущості та естетичної яскравості окремих метафоричних образів. Зокрема образів квітки, вільного птаха. Згодившись на великодушний пацифізм, героїня Оксана хоче вмерти, зів'янути, як квітка, якою Степан так захоплювався, побачивши її при поливанні барвінку. "Ця квітка - символ юності, життя, свободи, благополуччя країни. І вільним птахом іще Оксані хотілося бути. І квітка, і птах - це метафори свободи і незалежності". Влучно підкреслено створений поетесою "контраст між отим московським холодом, снігом, цими туманними небесами і теплом, ясністю голубого неба і сяючим сонцем України" [5].

Автором третьої статті "Леся Українка і Ренесанс української літератури двадцятих років", де також своєрідно представлена "Бояриня" Лесі Українки, виступила Оксана Ашер - донька Михайла Драй-Хмари, що мешкає в США. Авторка наголошує, що сучасна українська література не еволюціонувала так, як інші європейські літератури. Українські письменники працювали в несприятливих умовах "утисків російської влади". Важливим у розвитку сучасної української літератури було невичерпне багатство народного мистецтва. Особливо блискучим і плідним був період, що слідував за подіями короткої незалежності України. Не зважаючи на поразку незалежності України, піднялася свідомість.


[ Полезные ссылки: ]


[ ]